Як постала українська мова

Думаєте-гадаєте, що наша чудова, милозвучна, співуча українська мова постала так, як постали мови інших народів світу? Так ви думаєте-гадаєте?

А дзуськи-предзуськи, не вгадали! Бо не так.

Признаюсь Вам, під секретом, що і я, невіжа, спершу теж думав, що наша українська мова так само творилася, як і всі інші мови. Але як я прочитав працю нашого відомого мовознавця, професора Василя Чапленка п. н. “Адигейські мови”, то зрозумів, що ми, українці, не так творили нашу мову, як інші народи.

В усіх інших народів, як пишуть їхні мовознавці, мови творилися дуже просто: як лиш постав якийсь народ — то зразу й мову свою творив. Спершу мова та була простенька й бідненька, складалася лише з пари слів. Найперше вилонювали вони слова: мама, сестра, брат; потім: їсти, працювати, кохати та слова щоденного вжитку. А як племена розмножувалися і творили народи, то вони придумали назви для тієї території, яку вони заселяли, та міст, у яких проживали. Пізніше придумали назви гір і долин, що знаходилися на їхній території, рік і річок, що пропливали через неї. І так творили вони щораз то більше й більше нових назв і слів, їхні вчені-мовознавці їх удосконалювали, вкладали у норми, граматику.

Цілком інакше, як пише професор Чапленко, постала наша українська мова. За його геніальним вченням, українська мова постала так:

Коли з'явився на землі український народ, то він не став сам собі творити власну мову, як це робили всі інші народи світу. Заліниві, бачте, були наші пращури, щоб самі собі творити свою рідну мову. А при тому й дуже хитрі вони були: пощо, думали вони ,мучитися, щоб творити свою власну мову, як ми можемо вже готову від інших народів узяти? (Мабуть, з того часу й називають нас “хитрі малороси”).

А як жили в перших початках наші предки без мови, як порозумівалися вони між собою, — питаєте? Проф. Чапленко про це не пише. Але я тверджу, що в тих першопочатках наші предки порозумівалися між собою на мигах, вимахуванням рук і ніг, мугиканням та іншими знаками.

А були-жили собі в ті часи маленькі адигейські племена — кабардинці, осетини, черкеси та інші. Отож, наші ліниві, але хитрі пращури пішли до тих племен та й кажуть:
— Люди добрі, ґазди ґречні, дайте нам вашу мову.

А як вони це адигейцям сказали, не вміючи говорити, про це проф. Чапленко рівно ж не говорить. І я вам про це не скажу, бо не знаю, тож додумайтесь самі.
— А де ж ваша мова? Чого своєї не створили? — спитали їх адигейці.

Ліниві були та й своєї мови не створили...

Похитали адигейці головами, порадилися між собою і відповіли нашим безмовним пращурам:
— Ну, й чорт з вами, беріть нашу мову, коли аж такі лінюхи були, що своєї не створили.

Найперше взяли собі наші ліниві предки від адигейців назву на свою країну. Адигейці називали тоді Україну “Урс”. Наші предки перекрутили цю назву і з “Урс” зробили “Русь”.

Чому наші предки перекрутили цю назву і з “Урс” зробили “Русь”, проф. Чапленко рівно ж того не виясняє.

Я ж тверджу, що зробили вони це теж із лінивства. Бачте, нашим пращурам ліньки було навчитися справжньої вимови тієї назви, і вони з “Урс” зробили “Русь”.

Після того пішли наші безмовні предки до адигейців і, мугикаючи по-безмовному, попросили:
— Милостиво просимо, назвіть нам столицю нашої країни...
— Назвіть собі її “Кіий”, “Кіей” або “Кьуей”, — подали проекти адигейці.

Наші ліниві безмовники вимішали всі ті назви, як горох із капустою, і зробили з них Київ.
— А другу, західну столицю, — сказали адигейці, — назвіть собі “Гьєльєнь”, що по-кабардинськи значить “кричати”. Ви народ хоч і безмовний, але дуже крикливий, бо вічно сваритеся між собою, то хай ваша друга столиця називається “Криклива”.

Наші ліньтяї й це слово перекрутили й перезвали на “Галич”. З того й пішла назва давньої столиці Західної України — Галич, і назва тієї області — Галичина.

Ще пішли безмовні, ліниві пращури наші до адигейців, шапки в руках:
— Дуже просимо, назвіть нам ще нашу найбільшу річку. Пливе вона через нашу країну, широка й глибока, а ми не маємо для неї назви.
— Назвіть собі її “Дзнаїз”, що в кабардинській мові значить “місце, де можна застрягти”.

Наші предки-недотепи перекрутили це слово і зробили з нього Дніпро. З того часу й називають так свою найбільшу річку.

— А другу річку, — сказали адигейці, — назвіть собі “Дзнайситри”, що в адигейській мові значить “кожний”, “всякий”.

Наші ліниві предки перекрутили й це слово і назвали другу річку Дністер.

За якийсь час знов прийшли наші безмовні пращури до адигейців і мугикають:

— Поштиво просимо, дайте імення для наших богів. Маємо ми своїх богів, молимося до них, гатимо перед ними поклони ,а не знаємо ,як їх назвати.
— Найстаршого назвіть собі “Пєриуєм”, що по-адигейськи значить “бити”. А вас треба бити за ваше лінивство, — повіли адигейці.

Наші лінюхи перекрутили це слово й назвали свого найстаршого бога — Перун.

— Молодшого бога назвіть собі “Хуарс”, що по-адигейськи значить “гоп” (звідси, мабуть, і пішла приказка: “Гоп, куме, не журись!”).

Наші прастарі нездари перекрутили й це слово і назвали свого молошого бога — Хорс.

— Третього бога назвіть собі “Вауель”, що по-кабардинськи значить “віл”, “воли”. Ви ліниві, як воли, то хай і ваш один бог називається "віл".

Але до чого наші спеціалісти хитруни! Вони знов перекрутили й це ім'я і назвали свого третього божка Велес, чи Волес.

І знов прийшли наші безмовники до адигейців:

— А ще подавайте нам родові прізвища, щоб ми знали, хто є хто, як нам один одного називати. Наплодилося нас тьма-тьменна, то треба нас якось поназивати, дати нам якісь прізвища, наймення. І давали їм адигейці прізвища:
— Ти будеш називатися “Пєціурє”, що по-адигейськи значить “гострий”.
Наші прекрутили цю назву на Петлюра.
— А ти будеш називатися “Хамє”, тобто по-адигейськи “чужинець”.
А від чого ж наші? Зразу ж перекрутили на Хома.
— А ти “Джеіус”, по-адигеськи “наклепник”.
Наші перекрутили і назвали Джус.
— А ти "Бєлєбєнє", по-адигейськи "обшарпанець".

Наші перекрутили і назвали Балабан.

Так дали адигейці прізвища Вам, Шановний Читачу, мені, який пише ту мовознавчу розвідку-гумореску, проф. Василеві Чапленкові і всім українцям.

(Як хтось із Вас, Шановні Читачі, хоче знати, що Ваше прізвище означає по-адигейськи ? пишіть до професора Чапленка, а він напевно Вам пояснить).

І так кожного дня приходили наші ліниві, безмовні пращури до адигейців, а тв, бувши щедрими, давали їм все нові й нові слова, назви, прізвища.

І так постала українська мова..

А чи Ви, Шановний мій Читачу, вірите в цю геніальну мовну теорію проф. В. Чапленка, як постала наша українська чудова мова, чи не вірите, — це вже Ваша справа.

Бо відносно мене, то признаюся Вам щиро, що я не вірю в ці його мовні, як колись у Львові говорили, гоцьки-кльоцьки ані трішки.

Степан Вусатий. Еміграція в поході: Гуморески. — К.: Смолоскип, 1999. — 160 с.

На початок сторінки

До змісту розділу