Художнє слово в устах дитини^*

Немає такої людини, яка б не співала пісень, не читала художніх творів, та не переказувала казок дітям. І в кожного є інтуїтивне, а швидше, не висловлене знання того, яким має бути художній стиль. Коли ж з'являється це знання? І чи завжди воно пасивне у нас, “споживачів чтива”, а не письменників, котрі справді активно володіють художнім словом?

Унікальну можливість спостерігати початки формування таких знань дає нам мовна практика малюків. Виявляється, що від 3-го до 7-го року життя паралельно з розмовно-побутовою мовою вони користуються художньою (звичайно, у доступних їм межах), особливо виразно ті діти, що виховуються у контексті фольклору, а згодом — художньо вартісної літератури (а не римовано-фабульних рядків). Чому так? Та, мабуть, тому, що в цей відтинок життя ігровий момент постійно домінує, а гра починається з перевтілення у персонажів пісеньок, забавлянок, казок. Одночасно дитина переймає і їхню мову — мову фольклору, літературного твору. Складається мовний код гри — основна сфера художньо-естетичного спілкування, сфера використання художнього стилю. Ігрові ситуації безмежно різноманітні, адже малюк постійно перебуває між грою і реальністю, побутовою ситуацією. Напр., лягаючи спати, трирічна дитина звертається до набридливих комарів: “Комареньки, не літайте, нас не кусайте!”. Дитина приблизно того ж віку “читає” (імітує), взявши до рук книгу: “Бджілко, бджілко, подружись з весною!”. Або у самостійній грі (до речі, самостійна ролева гра однієї дитини, якщо вона не ховається у внутрішнє мовлення, найвиразніше розкриває можливості щодо художнього стилю): “Продай мені коня, — тупнув ногою король”.

Дитина здатна вловлювати жанрові особливості, як-от колисанки: (співає ляльці) “Мишку колисати, Галю умовляти. А-а-а”; загадки: (просить маму відгадати) “Стоїть, не кричить, а горобців лякає”. Трапляється навіть голосіння на зразок: “Ой де ж моя мама! Ой на кого ж вона мене покинула! Ой мама ж моя мама!”. В устах дворічної дитини, що ніколи не чула голосінь, це сприймається навіть як вияв генетичної пам'яті.

Ознакою оволодіння художнім стилем є уміння мислити художніми образами. Таке мислення не з'являється спонтанно, саме по собі. Його можна і треба спеціально розвивати, спираючись на образне мислення як вікову особливість дитини. Фольклор та художня література — основні рушії в естетизації образного мислення, у перетворенні його на художньо-образне. І справді, образи дитячих творів досить легко стають власним набутком дитини. Напр., образ, що традиційно асоціюється з весною: (у грі) “Журавлю, журавлю, пощипай на борщ щавлю”; образи-знаки національної культури: (співає) “Ой у лузі, лузі калинонька, а під нею барвіночок”, А ось як дитина трансформує у грі образ з “дорослої” народної пісні: “ — Коли ж прийде гномик? (питає мишка) —  Хо-хо-хо, — сказало курчатко. — Посій пісок, і коли він зійде, отоді гномик прийде”.

Сфера, образи художнього стилю — екстралінгвістичні явища, що втілюються різними художньо-виражальними засобами. Діти також переймають їх. Це і зміна наголосу (“Ой учора-учора була заметіль” — спів), це й нестягнені форми прикметників (“Стоїть криниця хорошая” — у грі), це й прикметники — постійні епітети (“Зими вже немає, літо красне наступає” — у грі), це й фольклоризми, особливо ті, що не втратили ще зв'язку з діалектами (“Це мій півник-когуток” — у грі), це й характерні речення (“Чи довго чи недовго вона спала, а поїзд пішов” — гра). Текстові ознаки художнього стилю — діалогічність, пряма мова та авторська (!) мова — також в активі малюка (авторська мова з'являється з четвертого року). Напр.: “Це я, зайчик. Пустіть мене. — Ну, заходь”; або:“ — Гей, тихо! — крикнула ворона, яка досі з усіх сміялася”. Наведемо ще зразки текстових зв'язок, типових для художньої оповіді: (у грі) “От приходять вони додому”; “Та й помирилися”; “Аж там нікого нема”.

Не будемо перераховувати всіх засобів художнього стилю, якими може користуватися дитина — їх на диво багато. Відзначимо тільки, що вона помічає й іностильові елементи, зокрема засоби розмовно-побутового стилю. Цікаво, що у власному побутовому спілкуванні такі слова можуть навіть не вживатися, напр: (у грі) “Зайчик заходився умиватися”; “Не зчулися, як були у хаті”; “Лось побіг шукати помочі”. Ще одна особливість: у грі діти починають раніше вживати ті слова, які потім входять у їхню щоденну мовну практику.

Узагальнюючи спостереження над проявами художнього стилю в мові дітей, можна виділити три основні способи його використання: цитування, перефразування та стилізацію.

Цитування полягає у точному відтворенні готового, професійно створеного художнього тексту (повного або його фрагмента). Є три види цитування: а) цитування, стимульоване дорослими, власне, це декламування "на замовлення" (перед гістьми, на святі, при інсценізації тощо); б) цитування, стимульоване грою, яка більшою чи меншою мірою стосується змісту художнього твору. Напр., дитина уявляє себе персонажем казки “Коза-дереза”: “Я сьогодні рак-неборак. От у мене клешні. Як вщипну, то буде знак”. Або, бавлячись з іграшковою мишкою, дитина звертається до неї: “Мишечка! Шкоряботушечка!” (згадаймо фольклорне “Мишечка-шкряботушечка, / Не йди в поле, / Ведмідь сколе” і т. д.); в) цитування, стимульоване життєвою ситуацією, коли виникає асоціація з відповідним художнім образом. Напр., побачивши грозову хмару, дитина вигукує: “Чорна хмара з-за лиману / Небо, сонце криє”. Іноді асоціацію стимулює почуте дитиною слово. Так, спостерігаючи за світанком через вікно поїзда, мати каже: “Світає”. Дитина доповнює: “Світає, край неба палає”. У наведених рядках зберігається Шевченкова стилістика. Проте дитина може її й змінювати. Напр., побачивши всю родину за сніданком, дитина з посмішкою каже: “Сім'я вечеря коло хати” Або ще: одягаючи свою шапку, дитина жартує: “Це моя шапка-бирка — зверху дірка”.

Асоціацію з фрагментом художнього тексту часом викликає саме лише слово без опори на ситуацію, як-от: бабуся питає внучку і дідуся: “Що ви тут робили?”. Дитина весело: “Мед-вино пили”. Такі випадки пояснюються схильністю дітей до римування.

Цитування другого і третього підтипів — це перші кроки творчого використання засвоєних художніх творів.

Перефразування — відтворення з певними змінами професійно створеного художнього тексту (повного або його фрагмента). Розрізняємо три види перефразування: а) мимовільне перефразування, спричинене неточним знанням тексту, забуванням його. Як правило, це спостерігається при відтворенні художнього тексту, так би мовити, на замовлення (це декламування чи розповідь творів); б) свідоме перефразування, зумовлене заміною незрозумілих або малозрозумілих слів знайомими. Напр., дитина співає: “Я коза-дереза, півбока луплена, за гроші (замість за півкопи) куплена”; в) перефразування, пов'язане з пристосуванням засвоєного тексту до нової ситуації, у тому числі ігрової, до змісту малюнка, пісні тощо. Напр., дитина бачить верби у червоному світлі сонця, що сходить, і каже: “Між ярами над ставами верби червоніють” (у Шевченка верби зеленіють). Або у грі-казці на вигаданий сюжет, де півник, виявляється, може високо літати, один з персонажів звертається: “Півнику, братику! Спустися!”. У казці про котика та півника: “Порятуй мене!”. Перефразовані вирази можуть набувати нового стилістичного відтінку, переважно жартівливого. Звичайно це відбувається у побутовій ситуації, як-от: умощуючись на канап) слухати казку, дитина пропонує: “На, мамо, подушку під вушко” (пор. у Стельмаха про зайця: “Заєць спати захотів, Сам постелю постелив. Сам собі приніс подушку, Підмостив її під вушко”). Іноді з'являється навіть іронія: “Ото такі хлопчики, славні горобчики, що все можуть зробити” (про бешкетників) (пор. У фольклорі: “А горобчик, гарний хлопчи, На скрипочку грає”). Перефразування свідчить про вищий, порівняно з цитуванням, рівень опанування художнім стилем.

Стилізація — самостійне створення художнього тексту за зразком засвоєних. Звичайно, дитина стилізує неусвідомлено. Власне, це ще один прояв її схильності до наслідування — вікової особливості психічного розвитку дитини. Говорячи про жанри, образи, мовні засоби, ми, по суті, вже частково перерахували, що саме стилізується. Назвемо ще кілька тих засобів, які особливо часто трапляються. Це: 1) активне вживання прикладок, у тому числі римованих. Напр.: (гра) “Ми полетіли, як птиці — сірі орлиці!”. Причому дитина вловлює, що можна вигадати або переінакшувати слова на потреби рими і ритму тексту, як-от: (у грі) “Тепер на добраніч, малятка-круж елятка”, (малюючи) “Це баба снігова, шапка відряна”; 2) різні типи авторської оповіді, у тому числі від першої особи множини: “Ми назвали їх не білими, а незвичайними лебедями”; 3) засоби інтимізації, як-от: (у грі) “І ось наша курка, яка дуже не хотіла стати царівною, прийшла сюди”; 4) дитина може відтворювати різні типи художнього мовлення, зокрема, а) розповідь: “Ми оце, коли ходили в похід, я кажу: “Дідусю, дідусю! Давай спочинемо”. Дідусь каже: “Давай далі підем”. Ідемо далі. Я знов кажу: “Дідусю, дідусю, давай відпочинемо!”. Дідусь каже: “Давай далі підем”. Тоді трапилася нам третя копичка. І ми лягли”; б) опис, (малюючи) “Там стояв стіл і поламані стільці, яким зайці замінили ніжки. На ньому стояла кварта, великий чайник і велика чашка, блюдечко. Видно, зайчика не було”; навіть в) роздум може стилізувати дитина: (у грі) “У них були різні іграшки. Які? Ковпачки, ґудзики, фігурки”; “Тягне човника додому. А навіщо? Щоб побавитися”.

Стилізація — вищий ступінь опанування, що вимагає від дитини творчого оперування всіма знаними засобами стилю. Три способи опанування художнім стилем співвідносні з трьома ступенями (від нижчого до вищого) у засвоєнні стилю. Можливий і четвертий ступінь, коли створюється цілком оригінальний художній текст. Це під силу лише окремим, художньо обдарованим дітям. Відзначимо ще: кожен новий ступінь, виростаючи з попереднього, не заперечує його. Кожен наступний спосіб використання художнього стилю співіснує в дитячому мовленні з попередніми.

Як це не парадоксально, художній стиль відіграє в житті дитини важливішу роль, ніж у дорослих. Крім того, що фольклор (у першу чергу) і художня література відкривають духовний світ перед дитиною, вони виконують ще й дидактичну функцію. По-перше, вироблені спеціальні жанри, що розвивають мовний апарат, вправляють дитину у вимові окремих звуків, складних звукосполук. По-друге, цей стиль активізує мовний розвиток. Чому? Завдяки ритмізованості і римам художніх текстів дитина легко запам'ятовує їх і при потребі користується як зразками. Чим менша дитина, тим менший у неї і запас слів, і досвід їх поєднання, тим більша потреба у готових мовних формулах. Це помічаємо у випадках, здавалось, немотивованого вживання фрагментів художніх текстів (та їх перефразування) відповідно до ситуації. Напр., дитина 3-го року так виражає (цілком серйозно) своє співчуття хворій бабусі: “Бабусю, ти стогнеш, як Дніпр широкий”. Поступово готові зразки стають моделями, за якими дитина формулює вже цілком самостійно свої думки. Отже, мовний розвиток віддзеркалює те, яке місце посідає в житті дитини поетичне слово, а різні прояви художнього стилю самої дитини створюють підґрунтя для формування яскравої мовної особистості. Звичайно, марно вимагати від кожного однакового оволодіння основами художнього стилю, але прагнути варто.

* Дзюбишина-Мельник Н. Художнє слово в устах дитини // Культура слова. — К., 1996. — Вип. 48-49. — С. 155-160.

На початок сторінки

До змісту розділу