Історія гуртка

М. Рильский

Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання...

Б. Антоненко-Давидович

Історія існування лінгвістичного гуртка при кафедрі сучасної української мови починається з 1994 року. Науковим керівником гуртка є кандидат філологічних наук, доцент Н. П. Плющ, її заступником — Ю. Л. Мосенкіс. З 1999 року обов'язки старости виконує студентка вже V курсу Н. Ступак; у старостаті також — студентки ІV курсу І. Мельник і О. Подрєз. Участь у роботі гуртка беруть студенти всіх курсів і аспіранти. Засідання гуртка відбуваються тричі на місяць. Вони включають в себе теоретичні, практичні заняття, на яких виступають студенти, аспіранти, а також запрошуються вчені-лінгвісти з доповідями на актуальні теми.

За період існування гуртка гостями студентів-гуртківців були вчені-мовознавці С. Я. Єрмоленко, Н. Ф. Клименко, Г. М. Яворська, Л. Т. Масенко, Н. П. Шумарова.

В обов'язки гуртківців входить організація куточка “Лінгвістичний гурток”. Члени гуртка регулярно готують бюлетень “Як ми говоримо?”, беруть участь у мовознавчих конкурсах, олімпіадах, виступають на конференціях.

Основними напрямками спостережень є:

 закономірності розвитку української мови і практика мовної діяльностіж;
 мова засобів масової інформації;
 культура мови та реклами;
 нормативність мови;
 мовний етикет;
 проблема білінгвізму (мовна ситуація в університеті);
 ономастика у лінгвопрагматичному аспекті;
 групові та корпоративні мови як об'єкт функціональної соціолінгвістики;
 мова молодіжної музики;
 комп'ютерний сленг.

Стрижневою проблемою, над якою працюють студенти, є “Функціонування української мови: мова міста”. Аспіранти С. Пиркало, В. Вітренко досліджують особливості сленгу, а Н. Шовгун захистила дисертацію з цієї проблеми.

11 жовтня 2001 року гостем гуртківців був член-кореспондент НАН України О. Б. Ткаченко, який виступив із доповіддю “Українська мова у світовому контексті”.

25 грудня на засідання гуртка було запрошено доктора філологічних наук Л. О. Ставицьку. Темою бесіди була “Проблема вивчення жаргонної лексики: соціолінгвістичний аспект”. Спочатку дослідниця розповіла про пріоритетний напрям сучасного українського мовознавства — функціональну соціолінгвістику, об'єктом якої постають українська розмовна мова, групові та корпоративні мови. Це безпосередній об'єкт зацікавлення жаргонології , “яка зосереджується на вивченні жаргонних субкодів, групових та професійних, що формуються у малих соціальних групах, згодом інтегрують у ширші людські спільноти, і в кінцевому рахунку стають органічними у системі кожної розвиненої національної мови”.

Вона наголосила на тому, що “зараз, оскільки будуємо демократичне суспільство і ці рамки табу зняті, ми повинні вивчати ту мову, яка звучить тут і зараз. Це принцип дискурсивного аналізу мови, мов і тексту. І кінцева мета, чи одна із цілей, які дослідник-мовознавець тут переслідує — це з'ясувати, якою є людина у мові, у спонтанному, у фамільярному, у розмовному мовленні. Стилістика усно-розмовного мовлення — це надзвичайно цікава галузь. Тут можуть бути цікаві відкриття...”.

Тема доповіді зацікавила аспірантів, викладачів кафедри, студентів, які виявились дуже активними. Ставили запитання, висловлювали свої думки,міркування.

До вашої уваги кілька найцікавіших питаннь і відповідей:

Питання: Поняття психокомплексу українця перед мовою.

Відповідь: Сама ідея профанного мовлення здатна породити страх перед мовою, що дедалі частіше кваліфікують як сутнісну етноментальну ознаку. Львівська дослідниця опублікувала в журналі “Сучасніть” статтю “Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця”, в якій проблему двомовності, суржику поставила в контекст поняття страху перед мовою. Страх посилюється, бо людина боїться неправильно говорити. Комплекс втечі від мови в простір іншої мови. Людина не повинна бути закомплексована у своїй мові.

Питання: Що таке суржик? Чого в ньому більше — російського чи українського? Чи можна передбачити перспективу його розвитку? Що буде з ним далі?

Відповідь: Я писала у своїй статті, використавши формулу Ю. Андруховича “кровозмісне дитя двомовності”, що це синтез української мови з російською. Суржик, мовна нечистота, покруч... Є в цій мові якийсь стилістичний несмак. Це українсько-російський гібрид. Він не приречений на саморозвиток.

Питання: Стилістика суржику. Як довго може існувати цей прийом висміювання мовної недолугості, якою користується Вєрка Сердючка, “кролики”, “довгоносики”?

Відповідь: Суржик у телевізійному просторі... Якщо говорити про Вєрку Сердючку, “довгоносиків” та інших, то це стан маргінальної свідомості нашого суспільства. Власне мовний гумор. Такий гібрид, коли смішно тому, що перекручується, змішується українська з російською. Мовний маргінал, дивлячись на Вєрку Сердючку, пізнає самого себе, звільняється від своїх комплексів, симпатизує цьому образу.

Питання: Як мислять українці? Якою мовою?

Відповідь: Я переконана в тому, що скільки мовних кодів використовує людина, стільки є мислительних механізмів у її свідомості. Мовознавець наголосила на тому, що “на своє грунтовне наукове опрацювання чекають ряд цікавих проблем, а саме: соціально-мовна характеристика українського просторіччя у його історичній динаміці; мова міста, групові та індивідуальні різновиди урбаністичної комунікації в синхронії і діахронії; сучасний усний політичний дискурс, соціопсихологічні та комунікативні аспекти мовної діяльності політика”.

Надія Ступак

На початок сторінки